Капітал підприємства як об’єкт фінансового менеджменту  

Капітал підприємства як об’єкт фінансового менеджменту

Література: 1, 3, 4, 8, 9, 12.

РОЗДІЛ 7. ВАРТІСТЬ І ОПТИМІЗАЦІЯ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ


Перше наукове визначення капіталу дав Аристотель. Сутність його він пов’язував, з одного боку, з майном, з володінням, а з іншого — з мистецтвом забезпечувати достаток, або з такою діяльністю, яка спрямована на отримання прибутку на зроблені вкладення.

У подальших дослідженнях капітал розглядався як сукупність засобів виробництва, що приносять дохід власнику цих засобів; як запас, що використовується для господарських потреб і приносить дохід; як сукупність речей, без яких виробництво не могло здійснюватися, але які не є безплатними дарами природи.

У перелічених визначеннях категорія капіталу пов’язується з речовою формою і не враховує грошового капіталу, який не можна ототожнювати з засобами виробництва і який призначається для їх придбання для забезпечення безперервності руху капіталу у сферах виробництва та обігу.

Якщо розглядати капітал як певне вкладення коштів, що дає змогу отримувати дохід, то до нього треба віднести і витрати, що сприяють майбутньому збільшенню доходів, тобто вкладення у робочу силу.

Розглянуті підходи до визначення капіталу можна охарактеризувати як макроекономічні. З погляду підприємця (тобто на мікроекономічному рівні) капітал є сумою вартісної оцінки майна і коштів підприємця, які він може використати на господарські потреби.

Функціонування капіталу на мікроекономічному рівні характеризується процесом його індивідуального кругообороту, який здійснюється за відомою схемою:

Тобто капітал будь-якого суб’єкта господарювання складається з трьох частин, а саме:

- засоби виробництва;

- готова продукція;

- гроші та грошові документи.

Підприємство насамперед має авансувати кошти для придбання факторів виробництва (елементів постійного та змінного капіталу). Для цього воно вступає в економічні відносини з продавцями на ринку засобів виробництва і виходить на ринок праці для придбання необхідної за кількістю та якістю робочої сили.



Отже, для нового підприємства капітал починає свій рух у сфері обігу як грошовий капітал. Функція грошового капіталу зводиться до придбання елементів виробничого капіталу.

Якщо підприємство має засоби виробництва і робочу силу, починається виробничий процес. На цьому етапі капітал виступає як виробничий капітал. Основна функція виробничого капіталу — приносити більшу вартість, тобто самозростати.

Але для того щоб підприємство отримало більшу вартість у грошовій формі, треба реалізувати продукт капіталу. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу. Основна функція товарного капіталу — реалізація товару й одержання більшої вартості у грошовій формі.

Отже, капітал проходить три стадії і набуває трьох форм — грошової, виробничої і товарної. Такий послідовний рух називають кругооборотом капіталу. Припинення руху на одній із стадій кругообороту призводить до порушення процесу зростання капіталу.

На кожний даний момент для капіталу, що функціонує в тій чи іншій сфері виробництва, характерне певне співвідношення між функціональними його формами. Обсяг капіталу підприємства визначається величиною виробничого капіталу. Чим триваліший процес виробництва продукції, тим більшим має бути виробничий капітал.

Саме виробничий капітал створює більшу вартість, і тому значна його частина фіксується у грошовій формі. Тому виробничий капітал виступає основним фактором, що впливає на розмір капіталу підприємства.

Підприємства (підприємці) певну частину капіталу формують у грошовій формі. Це пояснюється:

- потребою в наявних грошових коштах для забезпечення безперервності кругообороту капіталу;

- бажанням мати певний резерв, який можна пустити в обіг для швидкого отримання доходів (і прибутку);

- необхідністю мати частину капіталу в найліквіднішій формі на випадок непередбачуваних подій.

Розмір товарного капіталу обумовлений договірними і кредитними зобов’язаннями виробника. Головними чинниками при цьому виступають обсяг виробництва, стан ринку збуту, організація збуту й інфляційні процеси, які сприяють відносному зростанню товарного капіталу.

Оскільки капітал постійно перебуває в русі, всі його три частини (грошова, виробнича і товарна) здійснюють кругооборот. Безперервний рух капіталу у сферах виробництва й обігу, послідовне повторення стадій кругообороту перетворюють його в оборот капіталу.

Різні частини капіталу обертаються з різною швидкістю. Наприклад, уречевлена частина капіталу (будівлі, приміщення) функціонує багато років, тому обертається повільно. Оборот капіталу, вкладеного в основне технологічне обладнання, також охоплює кілька років. Частина капіталу, втілена у сировині, матеріалах, заробітній платі працюючих, авансується під­приємством для кожного виробничого циклу і повертається підприємству з вартістю реалізованої продукції (товару, робіт, послуг).

Отже, частину капіталу, яка зберігає свою споживну вартість протягом кількох циклів виробництва, переносячи її на продукт частинами, називають основним капіталом. Частину капіталу, що втрачає свою споживну вартість за один виробничий цикл, вартість якої повністю повертається на підприємство разом з реалізацією продукції, називають оборотним капіталом. Чим вища частка оборотного капіталу у співвідношенні між основним і оборотним капіталом, тим швидше обертається капітал. Підприємці повинні контролювати загальний оборот свого капіталу, гобто оборот авансованої ними вартості, і повернення цього капіталу до вихідної форми — грошової.

Отже, капітал — це одна з категорій, яка найбільш широко використовується у фінансовому менеджменті. Він є базою ство­рення і розвитку підприємства.

Зміст категорії «капітал» проявляється в його специфічних рисах і сутнісних характеристиках.

У процесі функціонування підприємства капітал забезпечує інтереси держави, власників і працівників. Він є основним джерелом добробуту його власників як у початковому, так і в майбутньому періодах. Будь-яке підприємство веде виробничу або іншу комерційну діяльність, мусить мати відповідний капітал як сукупність матеріальних цінностей, грошових коштів, фінансових вкладень і витрат на придбання прав і привілеїв, необхідних для здійснення його господарської діяльності.

Капітал підприємства — головний вимірник його ринкової вартості. У цій ролі виступає насамперед власний капітал підприємства, що визначається обсягом його чистих активів і одночасно обсягом залучених коштів, які сприяють одержанню додаткового доходу.

Зростання власного капіталу в динаміці характеризує рівень ефективності господарської діяльності підприємства, його здатність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. І навпаки, зниження обсягу власного капіталу пов’язане з неефективною, або збитковою, його діяльністю.

Велика роль капіталу в економічному розвитку підприємства і забезпеченні інтересів держави, інвесторів, власників і працюючих обумовлює його значущість як об’єкта фінансового менеджменту.

Капітал підприємства класифікується за такими ознаками:

v за належністю підприємству;

v джерелами формування капіталу;

v належністю власникам капіталу;

v формою власності;

v організаційно-правовою формою залучення капіталу;

v терміном залучення капіталу;

v формами перебування в процесі кругообороту;

v об’єктами інвестування;

v рівнем ризику;

v правовою формою використання;

v за характером використання у виробничому процесі.

Розглянемо сутність окремих видів капіталу підприємства.

За належністю підприємству розрізняють власний і позиковий капітал.

Інформація про власний капітал міститься в першому розділі пасиву балансу. Власний капітал — це частка активів (майна) підприємства, яка формується за рахунок внесків засновників та власних коштів суб’єктів господарювання.

Позичковий капітал — це кошти, які залучаються для фінансування господарської діяльності підприємства на принципах строковості, повернення та платності. Основними видами позикового капіталу є: банківські кредити, емісія облігацій, фінансовий лізинг. Як власний, так і позичковий капітал може бути сформований за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел.

До внутрішніх джерел формування власного капіталу належить: нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування і кошти, отримані від реструктуризації активів. До зовнішніх — внески засновників і безповоротна фінансова допомога.

Джерелами формування позичкового капіталу є банківські і комерційні кредити, облігаційні позики; фінансовий лізинг і кредиторська заборгованість.

За національною належністю власників капіталу, що надають його в господарське користування підприємству, розрізняють національний та іноземний капітал, інвестований у підприємство.

За формою власності розрізняють капітал приватний і державний. Ця класифікація капіталу використовується насамперед у процесі формування статутного фонду підприємства. Вона є основою відповідної класифікації підприємств за формами власності.

За організаційно-правовою формою залучення капіталу підприємством виділяють акціонерний, пайовий та індивідуальний його види. Такий розподіл капіталу відповідає узагальненій класифікації підприємства за організаційно-правовими формами діяльності. Акціонерний капітал формується підприємствами, що створені у формі акціонерних товариств відкритого та закритого типу. Акціонерні товариства мають широкі можливості формування капіталу із зовнішніх джерел шляхом емісій акцій. При достатньо високій інвестиційній привабливості таких підприємств їх акціонерний капітал може бути сформований з участю іноземних інвесторів.

Пайовий капітал формується при створенні товариств з обмеженою відповідальністю.

Індивідуальний капітал формується під час створення індивідуальних підприємств (сімейних).

Залежно від строку, на який залучається капітал, розрізняють довгостроковий та короткостроковий його види. Довгостроковий капітал підприємства складається із власного капіталу, а також із позичкового капіталу зі строком використання більше одного року. Короткостроковий капітал підприємства залучається на період до одного року. Короткострокові кредити використовуються підприємством у разі фінансових труднощів, які вини­кають у зв’язку з нестачею оборотних коштів.

За формою перебування в процесі кругообороту капітал підприємства реального сектору поділяється на капітал у грошовій, виробничій та товарній формі.

На першій стадії капітал у грошовій формі авансується в конкретні фактори виробництва (засоби праці, предмети праці), перетворюючись у такий спосіб у виробничу форму. На другій стадії виробничий капітал у процесі вироблення продукції поступово перетворюється в товарну форму. На третій стадії товарний капітал під час реалізації продукції перетворюється в грошовий капітал.

Залежно від об’єкта інвестування розрізняють основний та оборотний капітал підприємства. Основний капітал підприємства — це сукупність майнових цінностей підприємства, які багаторазово беруть участь у процесі господарської діяльності і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами. Основний капітал характеризує ту частину використовуваного підприємством капіталу, що інвестований в усі види необо­ротних активів.

Оборотний капітал підприємства — це сукупність майнових цінностей підприємства, які обслуговують господарський процес і повністю використовуються протягом одного виробничого циклу. Отже, оборотний капітал характеризує ту частину, що інвестована в усі види його оборотних активів.

Залежно від рівня ризику капітал поділяють на три основні групи: безризиковий, середньоризиковий і високоризиковий. Безризиковий капітал характеризує ту його частину, яка використовується для здійснення безризикових операцій, що пов’язані з будь-якою (операційною, фінансовою, інвестиційною) діяльністю підприємства. Середньоризиковий капітал характеризує ту його частину, яка задіяна в операціях виробничого чи інвестиційного характеру, рівень ризику яких приблизно відповідає середньори- нковому. Високоризиковий капітал характеризує його викорис­тання в операційній діяльності, що основана на принципово нових технологіях і пов’язана з випуском принципово нових продуктів, або в інвестиційній діяльності, що пов’язана з фінансовим інвестуванням у високоризикові інструменти.

Відповідно до правових норм функціонування розрізняють легальний і «тіньовий» капітал. На сучасному етапі економічного розвитку України досить поширений «тіньовий» капітал. Це значною мірою пояснюється проведенням непослідовної економічної політики в державі.

За характером використання капіталу в господарському процесі розрізняють працюючий (функціонуючий) та непрацюючий (нефункціонуючий) капітал. Працюючий капітал характеризує ту його частину, яка бере безпосередню участь у формуванні доходів та забезпеченні операційної, фінансової чи інвестиційної діяльності підприємства. Непрацюючий капітал, або «мертвий» капітал, характеризує ту його частину, яка авансована в активи, що не беруть безпосередньої участі у здійсненні різних видів діяльності підприємства й у формуванні його доходів. Прикладом цього виду капіталу є кошти підприємства, авансовані в приміщення та обладнання, що не використовуються, які перебувають в резерві, ремонті, на консервації; запаси сировини та матеріалів для продукції, що вже не виробляється, або готова продукція, на яку відсутній попит покупців у зв’язку з втратою нею споживчих якостей.

За цілями використання капіталу на підприємстві можуть бути виділені такі види капіталу:

продуктивний — це кошти, які інвестовані в операційні активи підприємства для здійснення операційної (основної) його діяльності;

позичковий капітал — та частина капіталу, що використовується в процесі інвестування в грошові інструменти (короткострокові і довгострокові депозитні вклади в комерційних банках; в боргові фондові інструменти (облігації, депозитні сертифікати, векселі);

спекулятивний капітал — та частина капіталу, що використовується в процесі здійснення спекулятивних фінансових операцій, основаних на різниці в цінах (придбання деривативів у спекулятивних цілях).

За характером використання власниками виділяють споживчий капітал і накопичений (реінвестований) капітал.

Споживчий — це капітал, який пов’язаний з виплатою дивідендів, процентів; на покриття соціальних потреб підприємства і його працівників.

До накопиченого капіталу можна віднести нерозподілений прибуток звітного і минулих років. Він характеризує різні форми його приросту в процесі капіталізації прибутку, дивідендних виплат.

Розглянуті види капіталу тісно пов’язані між собою і свідчать про складність економічної категорії «капітал» з теоретичного та практичного погляду.

Рівень ефективності господарської діяльності підприємства значною мірою пов’язаний з формуванням його капіталу. Основною метою формування капіталу підприємства є задоволення потреби у формуванні необхідних активів, оптимізації їх структури з позиції забезпечення умов ефективного використання.

У процесі формування капіталу підприємство повинно дотримуватись таких основних принципів (правил):

1. Урахування перспектив розвитку господарської діяльності підприємства. Формування капіталу доцільно пов’язувати з завданнями забезпечення господарської діяльності не тільки на початковій стадії функціонування підприємства, а й у найближчій перспективі. Досягається це шляхом здійснення всіх розрахунків, пов’язаних з перспективами розвитку підприємства.

2. Забезпечення відповідності позичкового капіталу обсягу оборотних і необоротних активів підприємства. Для створення нового підприємства загальна потреба в капіталі включає:

- капітал, який пов’язаний з початковими витратами (ці витрати необхідні для розроблення бізнес-плану; вони становлять незначну частину і мають, як правило, одноразовий характер);

- стартовий капітал, призначенням якого є безпосереднє фо­рмування активів підприємства.

3. Забезпечення оптимальної структури капіталу з позицій ефективного його функціонування. Умови досягнення високих кінцевих результатів діяльності підприємства значною мірою залежать від структури капіталу з позиції його належності. Структура капіталу являє собою співвідношення власних і позичкових фінансових коштів, які підприємство використовує у процесі своєї господарської діяльності.

Структура капіталу підприємства визначає багато аспектів не тільки фінансової, а й операційної та інвестиційної його діяльності, впливає на кінцеві результати цієї діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів і власного капіталу (тобто на рівень економічної і фінансової рентабельності підприємства), визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості і платоспроможності (тобто рівень основних фінансових ризиків), а також формує співвідношення ступеня прибутковості і ризиків у процесі розвитку підприємства.

Структура капіталу пов’язана з особливостями кожної з його складових частин, тобто власного і позикового.

Власний капітал підприємства характеризується такими основними особливостями:

ü простотою залучення, тому що рішення, пов’язані зі збільшенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування), приймаються власниками і менеджерами підприємства без необхідності одержання згоди інших суб’єктів господарювання;

ü під час його використання підприємство не несе додаткових витрат (сплата відсотків), що сприяє фінансовій стійкості підприємства, забезпеченню його платоспроможності.

Одночасно власний капітал має певні недоліки:

v обмеженість обсягу залучення, а отже, і можливостей істотного розширення операційної, фінансової та інвестиційної діяльності підприємства в періоди сприятливої кон’юнктури ринку на окремих етапах його життєвого циклу;

v висока вартість порівняно з альтернативними позичковими джерелами формування капіталу;

v невикористовувана можливість збільшення рентабельності власного капіталу за рахунок залучених (позичкових) коштів. Без залучених коштів неможливо забезпечити перевищення коефіцієнта фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною.

Таким чином, підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії дорівнює 1), але обмежує темпи свого розвитку (тому що не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів у періоди сприятливої кон’юнктури ринку) і не використовує фінансових можливостей приросту прибутку на вкладений капітал.

Позичковий капітал характеризується такими позитивними особливостями:

§ досить широкими можливостями залучення, особливо за умови високого кредитного рейтингу підприємства, наявності застави чи гарантії поручителя;

§ забезпеченням зростання фінансового потенціалу підприємства за необхідності істотного розширення його активів і підвищенням темпів зростання обсягів його господарської діяльності;

§ нижчою (порівняно з власним капіталом) вартістю завдяки забезпеченню ефекту «податкового щита» (вилучення витрат на його обслуговування з бази оподаткування під час визначення суми податку на прибуток); .

§ здатністю сприяти приросту фінансової рентабельності (ко­ефіцієнта рентабельності власного капіталу).

Водночас використання позичкового капіталу має такі недоліки:

v використання позичкового капіталу пов’язане з ризиком зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності підприємства. Рівень цих ризиків зростає пропорційно зростанню питомої ваги використання позичкового капіталу;

v активи, сформовані за рахунок позичкового капіталу, генерують меншу (за інших рівних умов) норму прибутку, що знижується на суму виплачуваного позичкового процента в усіх його формах (процента за банківський кредит; лізингової ставки; купонного процента за облігаціями; вексельного процента за товарний кредит);

v висока залежність вартості позичкового капіталу від коливань кон’юнктури фінансового ринку. У ряді випадків за зниження середньої ставки позичкового процента використання раніше отриманих кредитів (особливо на довгостроковій основі) підприємству стає невигідним у зв’язку з наявністю дешевших альтернативних джерел кредитних ресурсів;

v складність процедури залучення коштів (особливо у великих розмірах), оскільки надання кредитних ресурсів залежить від рішення інших суб’єктів (кредиторів), які вимагають у ряді випадків відповідних гарантій: застави (гарантії страхових компаній, чи банків, інших суб’єктів, що надаються, як правило, на платній основі).

Отже, підприємство, що використовує позичковий капітал, має вищий фінансовий потенціал для свого економічного розвитку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) і можливості приросту рентабельності власного капіталу. Водночас більшою мірою генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства (що зростає в міру збільшення питомої ваги позичкових коштів у загальній сумі капіталу).

Забезпечення мінімізації витрат з формування капіталу з різних джерел. Така мінімізація здійснюється в процесі управління вартістю і структурою капіталу. Ці питання будуть розглянуті далі.

Забезпечення високоефективного використання капіталу в процесі господарської діяльності. Реалізація цього принципу забезпечується шляхом максимізації показника рентабельності власного капіталу за прийнятного для підприємства рівня фінансового ризику.


1918054276048761.html
1918135064853902.html
    PR.RU™